Історія школи

Село....Хіба ж не було воно здавна хранителем традицій добра, честі і милосердя? До цього спонукав сам уклад життя. Тут людина немов на долоні - нічого не приховаєш - ні добра, ні гріха, ні щедрості, ані пожадливості. Село за всіх часів було осередком милосердя. Село разом раділо і сумувало. Якщо весілля – гуляли всім миром, похорони - журилися всі. За всіх часів ,епох і суспільних устроїв обдирали його як липку, проте воно завжди виживало, маючи міцне коріння і нездоланну волю до життя.

     …Моє рідне село. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки - тут корінь сивої давнини, і де б не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі. У глибині віків, у безіменній далечі ховається минуле нашої Олексіївки, і постають перед нами закономірні і не прості запитання.

Які люди жили у сиву давнину на цій землі?

З якого часу вони тут опинилися ? Чим займалися? Як боронилися й перемагали?

          Земле ти наша, краю Олексіївський,

         До болю рідний нам і дорогий,

        Яким ти був колись,

        Якими йшов шляхами,

       Словами правди з нами поділись

         Заснована Олексіївка приблизно в 1785 році дворянами: Русовим, Вірьовкою, Савичем. Після відміни  кріпосного права у 1861 році на території нинішнього села  створюється чотири общини по іменах їх господарів і на чолі із ними: Вірьовське – на чолі якого стоїть пан Вірьовка, Ганнівське, на чолі якого стоїть пані Ганна – рідна племінниця дворянина Русова, який подарував Ганні і село під час шлюбу, Савитське - на чолі з паном Савичем і Гарматське на чолі з паном Гарматським.

         У семидесятих   роках   XIX століття під керівництвом пана Вірьовки була закладена на території села Олексіївка церква, будівництво якої було закінчено в 1877 році. На початку 1904 року більша половина землі належала поміщикам Селецьким і Боровику, куркулям Лебедю, Сергієнку та церкві.

          За другою версією було так:

                  Олексіївка Дивна назва!3відки ти?

                 Та як говорять наші прадіди й діди

                 Заснована вона з Росії вояками

               І розбудована віками й навіки

               З Січі розігнані Московськими панами                              

        В наш край дістались курними шляхами                       

        Кондратьєв славний атаман                                   

       Садовський і Казбан великий пан

       Усе до крихти роздивились

        І на цім місті оселились

       Князь Бутурлін поради свої дав

       І так село він заснував                                             

       Та й досі збереглися память зберегла:

       Слобода, Вірьовщина і Казбанівка

       Для мене, з усіх вулиць дорога

       І від усіх здається наймилішою Махнівка!

 Село засноване на пустому місці вихідцями із Київщини, козаками з війська полковника Кондратьєва.До цього тут люди не проживали росли ліси. Олексіївка розташувалася вздовж Ромаданівського шляху з Москви на Україну. Село було назване в честь Олексія Бутурліна, який часто водив своє військо по цьому шляху на південь. Неподалік від села був дрімучий ліс, в якому жили розбійники - сучасне урочище Розбійне. Від частих нападів і пограбувань розбійників на село люди вирішили переселитися нижче по яру і оселитись тут, де зараз ми живемо.

            На початку ХХ століття  в селі Олексіївка було дві школи – «велика» з двома класами та церковно-приходська з одним класом  та коридором. Школа була початковою. Діти навчалися весною та восени. Вчителем церковно-приходської школи була Дорошенко Аполінарія Яківна.

           Після революції, у 1918 році, була утворена початкова трьохкласна школа.

          В 1928 році церковно-приходська школа була реорганізована в семирічну трудову школу,  до якої запросили вчителів із районного центру Хотінь. В цьому ж році вперше були набрані учні до 5-го класу.

         З 1-го січня 1956 року по 1981 рік директором школи був Садовський Іван Карпович. Тоді ж школа була реорганізована у восьмирічку.

        На початку 60-х років була збудована цегляна школа (де зараз церква), пізніше було збудовано ще два приміщення.

       Сучасне приміщення школи було збудоване за ініціативи голови правління колгоспу «Перемога» Пузіка Миколи Кузьмича в 1980 році.

       Проектною документацією займався директор школи Садовський Іван Карпович. В 1980 році діти вперше сіли за парти у новенькій школі.

        В 1986 році рішенням Сумської районної Ради школа була реорганізована в середню. Діти 1971 року народження продовжили навчання в 9 класі рідної школи. Директором на той час була Якименко Ніна Іванівна, яка очолила навчальний заклад у 1981 році.

       В березні  1985 року Ніну Іванівну на посаді директора змінила Оберемок Євгенія Трохимівна. За роки її керування закладом зміцнилась матеріальна база школи. Було придбано музичну та відеоапаратуру;  школа мала свою земельну ділянку і  присадибне господарство, трактор, вантажний автомобіль. Учительський колектив  поповнився  молодими кадрами. Педагоги  залюбки приїжджали до села, бо колгосп надавав безкоштовне новозбудоване житло молодим спеціалістам.

З 1988 року в Олексіївській школі навчались діти Варачинського та Корчаківського радгоспів, сіл Андріївка, Ново-Миколаївка, Володимирівка Олексіївської сільської ради.

      22 квітня 1994 року директором школи стала Грабова Надія Миколаївна. Як корінну жительку села, її  дуже хвилювали  економічні труднощі  та негаразди в  політиці країни на той час. Адже, це все  накладало свій відбиток на функціонуванні навчального закладу, випускницею якого вона була. Але вона зуміла зберегти вчительський потенціал та матеріальну базу, а також перевести життя школи на новий режим роботи.

    Естафету директорства перейняла  в жовтні 2000 року Єльнікова Ірина Григорівна – молодий спеціаліст, вчитель хімії та біології. Приїхала вона з Чернігівської області разом із сім’єю, полюбила село й школу, перейнялася місцевими проблемами. Незважаючи на труднощі у фінансуванні, школу завжди вчасно ремонтували.Навчальний заклад мав  непогані показники в районі.

      Із 24-го  вересня 2002 року директором стає Гаврильченко Ольга Олександрівна. Нелегко їй працювати на цій посаді. Адже у  країні Помаранчеву революцію змінює політична криза, а натомість знову приходять позачергові вибори. В цей нелегкий  час  школа повноцінно виконує свій основний обов’язок – навчати і виховувати. Серед постійних труднощів – неповне фінансування через нестачу бюджетних коштів; організація гарячого харчування для школярів і безперебійного підвозу учнів із навколишніх сіл; мала наповнюваність класів тому, що молодь не залишається в селі через відсутність роботи; кадрове питання (молодим спеціалістам бракує житла).

     За своє існування школа здійснила 62 випуски. У самостійне життя з неї вийшло 2352 учні, серед яких є працівники різних професій – інженери, робітники, вчителі, спеціалісти сільського господарства, військові. Випускники школи повертаються в рідні стіни, щоб продовжити учительську справу. Це – Грабова Надія Миколаївна,  Гаврильченко Олександр Сергійович.  Також, школа може гордитись учительськими династіями Садовських, Гаврильченків.

     Із 1980 року п’ять випускників школи закінчили навчання із Золотою медаллю.

      До революції частина села Володимирівка була Олексіївського приходу, частина Біловодського приходу, тому в селі існувала тільки земська школа. Навчання було необов’язковим, в основному навчались хлопці, дівчата ходили до школи тільки взимку, коли не було сільськогосподарських робіт. У земській школі було 4 класи.

     Після революції 1917 року школа продовжила своє існування в якості початкової. Жителька села Луговска Ксенія Олександрівна, 1919 року народження, згадує: „До війни школа стояла в саду, велика, красива. Учителював Орлов Данило Ягорович, потім його донька Орлова Ганна Данилівна. У війну нашу школу розбомбили, розтягли на бліндажі. Курська Дуга проходила саме через наше село”.

    Після війни для приміщення школи було виділено дві хати, де і навчали дітей до 4 класу.

    У 1956 році початкова школа була реорганізована в 7-річну – неповну середню. Директорував в ній Кваша Василь Макарович – вчитель фізики. Після нього став директором Мороз Олексій Федорович – учитель фізики та математики. З його ініціативи було побудовану третє приміщення школи, бо дітей було дуже багато, навчались у дві зміни.

    У 50-ті роки в школі вчителювали:

 Боровик Марія Іванівна, Погрібна Наталія Григорівна – учителі початкових класів;

 Шакіна Галина Степанівна – учитель української мови і літератури;

 Романенко Галина Андріївна – учитель географії;

 Доценко Михайло Іванович – учитель математики;

 Павленко Віра Семенівна – учитель російської мови і літератури;

 Мачула Микола Тихонович – учитель біології.

    Закрили школу в 1975 році, дітей і вчителів перевели до школи центральної садиби колгоспу „Перемога” – село Олексіївка.

   Ми пишаємося тим, що маємо таку чудову, світлу загальноосвітню школу і її творчий педагогічний колектив. Людина без знань - що птах без крил не зможе злетіти високо вгору, щоб досягти найвищої мети в житті. Широкі знання, звичка мислити і благородство почуттів є саме тими трьома якостями що формують ці крила, і з якими людина є освіченою у повному розумінні цього слова. Знання - це скарб, а вміння вчитись - ключ до нього. Ці істинні слова дають нам право згадати наших вчителів, які пішли у вічність. Касянова Віра Кирилівна Погорєлов Федір Йосипович Погорєлова Галина Василівна Мороз Олександр Федорович Садовські Парасковія Несторівна Шуляк Парасковія Григорівна Житняк Микола Антонович Садовський Іван Карпович Вчителів, які після довгих, нескінченних років праці на освітянській ниві сьогодні на заслуженому відпочинку: Миненко Микола Андрійович, Миненко Олександра Василівна, Коваленко Марія Василівна, Пузік Ганна Григорівна, Щербак Раїса Федорівна, Романенко Галина Андріївна Гончарова Антоніна Олександрівна.

Сьогодні у школі працює 17 вчителів. Народна мудрість каже: "Перший свій поклін -віддай батькам своїм, вони тебе зростили. А другий -дай учителям, вони тебе навчили". І пишається наша школа цілою когортою талановитих творців, завдяки яким школа залишилась осередком культурного життя на селі.